Чернігівщина в роки Другої світової війни: міфи та дійсність
Для Чернігівщини, як і для всієї України, Друга світова війна є, насамперед, національною трагедією, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі національні інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні імперіалістичні системи, що з метою панування та визиску однаково не рахувалися з ціною людського життя.
Спробуємо хоч оглядово, не претендуючи на повне охоплення теми, окреслити участь і жертви війни жителів Чернігово-Сіверщини, визначити білі плями історії…
Почнемо з 1939–1941 років, усвідомлюючи, що Друга світова війна розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті.
З 17 вересня 1939 року уродженці Чернігівщини змушені були брати участь у лавах Червоної армії, інших структур СРСР, в агресії проти Польської держави у союзі з нацистською Німеччиною. На жаль, у нас поки відсутня інформація про кількість вбитих і поранених уродженців області під час війни з Польщею. Ми вже не говоримо про поіменні списки та іншу інформацію.
Сотні, якщо не більше, чернігівців були направлені комуністичним режимом у 1939–1941 роках на окуповану та анексовану Західну Україну як виконавці для її перетворення в покірну, тобто «радянізовану» територію, що проводилося шляхом терору (того самого, що власне Чернігівщина пережила у 1918 – 1930-х роках).
Знову українці репресували та вбивали українців за наказами з Москви. І знову у нас відсутні дані про них. Наприклад, а скільки було чернігівців вбито і поранено у боротьбі проти українського збройного підпілля, насамперед ОУН, а скільки перейшли до лав борців за незалежність України тощо?
У 1939–1940 роках під час агресії Радянського Союзу проти незалежної Фінляндії, яку підтримав союзник — нацистська Німеччина (перешкодив збройній допомозі з боку Великобританії та Франції), за відомостями, які знаходяться в поточному архіві Чернігівського пошукового агентства по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією», в лавах Червоної Армії воювали тисячі чернігівців, а загинули і поховані на чужині 269 осіб, яких знаємо поіменно.
А що було в цей час власне на території області? Звернемо увагу на тему закріпачення робітників і службовців міст і селищ, посилення і без того жорстокої експлуатації трудівників краю. Про це чомусь здебільшого уникають досліджувати і публічно говорити навіть в наш час…
У першій половині 1930-х років після так званої колективізації, проведеної за допомогою Голодомору-геноциду, селен перетворили на колгоспників-кріпаків. Ще до початку війни, 28 грудня 1938 року, постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про зміцнення трудової дисципліни» було запроваджено трудові книжки, які фактично прикріпляли робітників до їхніх підприємств без права звільнення чи переходу на інше підприємство. Згідно з цією постановою, 15-хвилинне запізнення на роботу карали трьохмісячними виправними роботами. Робітників, які систематично запізнювалися на роботу, передбачалося виселяти із комунальних квартир, незважаючи на кількість членів родини і наявність малих дітей.
26 червня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу робітників і службовців з підприємств і установ», яким остаточно заборонено «самовільний» перехід робітників і службовців з одного місця роботи на інше. Запізнення і прогули мали карати тюремним ув’язненням. У липні 1940 року черговим указом забороняли звільнятися з роботи комбайнерам і трактористам.
Із жовтня 1940 року в СРСР було оголошено Указ про державні трудові резерви. Згідно з ним створювали залізничні, ремісничі й фабрично-заводські школи. Передбачали, що в цих школах навчатимуться і безкоштовно працюватимуть у промисловості підлітки віком із 14 років. За втечу з такої школи юнак мав зазнати покарання у вигляді 1,5-річного ув’язнення.
Ще чекає відповіді питання, зокрема, а скільки жителів Чернігівщини було репресовано комуністичним режимом за цим каральним законодавством, а також з іншого приводу для зміцнення влади режиму з 1 вересня 1939 року до початку німецько-радянської війни.
Отже, ми змушені констатувати, що здебільшого крім загальних тверджень та окремих свідоцтв НЕ маємо досліджень щодо участі та жертв Чернігівщини у цей період Другої світової війни…
Зразу після нападу 22 червня 1941 року колишнього союзника на СРСР вважалося, що Чернігівщина буде глибоким тилом, який буде забезпечувати фронт. Катастрофа Червоної армії внесла у ці плани свої жахливі корективи. Область пережила всі трагедії та випробування початкового періоду німецько-радянської війни.
На початку війни з Німеччиною з території Чернігівщини було мобілізовано до Червоної армії 200 тисяч осіб, готувалися до боротьби партизанські загони.
Посилився державний терор в області, проте, невідомо яку кількість людей тоді репресували до її захоплення нацистами…
Варто згадати прискорені розстріли в’язнів чернігівських тюрем перед початком та під час їхньої евакуації у віддалені регіони СРСР.
З документів НКВД, оприлюднених дослідником Іваном Біласом, відомо, що тільки у серпні 1941 року у тюрмі м. Прилуки розстріляли 49 осіб.
24 серпня 1941 року відправили з тюрем Чернігова (загальна і внутрішня) 684 в’язнів, з них 260 осіб, засуджених до страти. У селі Терки Сумської області Ревтрибунал відправив 97 засуджених до смерті в райвійськкомати, а в Сумах розстріляно 108 засуджених до смерті, решту залишили у тюрмі у Сумах.
23-25 серпня 1941 року – одна з найчорніших й катастрофічних сторінок в історії Чернігова, якому вже понад 1300 років – нищівне бомбардування німецькими літаками «Легіону Конкор». Тисячі людей, насамперед цивільного населення, загинули, значна частина (центр і промислова зона) міста перетворилася на палаючу руїну. Якоїсь визначеної кількості жертв цього варварства досі немає.
Наголошую, що внаслідок цього, а також радянських і німецьких бомбардувань у вересні 1943 року, обласний центр було зруйновано на 70%. У чорному рейтингу найбільш постраждалих міст СРСР під час німецько-радянської війни Чернігів зайняв 4-е місце після Севастополя, Сталінграда і Воронежа.
Наприкінці літа – у вересні 1941 року внаслідок катастрофи Південно-Західного фронту збройних сил СРСР (так званий Київський котел) знищено 4 армії, в полон потрапило 665 тисяч червоноармійців (німецькі дані), окуповано зокрема і Чернігівську область.
Нагадаємо, що нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших у світі.
Станом на осінь 1943 року, за підрахунками радянських органів влади, за два роки окупації загинуло понад 127 тисяч осіб, з них більшість знищено нацистами або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення.
Серед них назвемо жертв геноциду: за національною ознакою нацистами вбито від 2,7 до 6 тисяч євреїв, а за деякими твердженнями – до 10 тисяч осіб (пам’ятний знак у Березовому Гаю у Чернігові), 5 тисяч ромів (пам’ятний знак на території Меморіалу «Жертвам фашизму» у Чернігові).
В умовах нацистської окупації області відбулося жорстоке протиборство нацистських загарбників із радянським партизанським рухом, від якого найбільше страждало цивільне населення. Воно стало його заручником. Мушу констатувати, що захист населення від репресій не передбачався політикою сталінських месників, був у кращому випадку винятком.
З метою помсти і залякування окупанти тільки за одним видом каральних репресій, знищенням цілих населених пунктів разом із усіма жителями, за неповними даними вбили 17642 особи цивільного населення (це найбільше число жертв серед 16 областей України) і спалили 63 села й селища. Символом національної скорботи стала Корюківка, її знищення разом із майже 7 тисячами жителів – найбільший нацистський злочин такого виду в Другій світовій війні 1939–1945 років.
Однім з найкривавіших напрямів нацистської політики терору було знищення радянських військовополонених у мережі таборів, яких на території області було 13. У них було вбито, за різними підрахунками, 26-27 тис. осіб.
На Чернігівщини, як і в усій Україні, за час нацистської окупації національна трагедія бездержавності проявилася дуже виразно. Українці на службі одному режиму вбивали, грабували, тероризували українців, які служили іншому, а безпомічне й беззахисне населення намагалося вижити за будь-яку ціну.
Російський історик Олександр Гогун за результатами своїх досліджень зробив важливий висновок для розуміння масштабів трагедії і для Чернігівщини: від половини до двох третин представників окупаційної влади, убитих радянськими партизанами, становили саме українці. Сподіваємося, що колись дослідження в області це конкретизують та узагальнять на ґрунті твердих фактів…
Проте, маємо сумний висновок: число жертв – понад 127 тисяч осіб за два роки нацистської окупації Чернігово-Сіверщини – включає вбитих і нацистами, і радянським партизанським рухом, і тих хто помер від хвороб, голоду та нестерпного життя.
Ще одна категорія жертв — у трудове рабство з області до Німеччини було мобілізовано майже 42 тисячі осіб.
Жертви та участь чернігівців
у національно-визвольному русі та фронтах війни
Підсумовуючи участь і жертви у першій період німецько-радянської війни та нацистської окупації регіону констатуємо її катастрофічні наслідки. Водночас залишається для подальших досліджень питання про масштаби участі чернігівців, які обрали собі службу нацистському режиму.
У вересні 1943 року Червона армія вигнала нацистських окупантів із Чернігівщини ціною в 20 тисяч загиблих воїнів (за радянськими даними).
У цей же час завдяки комуністичній політиці стався ще один нечуваний за світовими мірками злочин – тотальна мобілізація чоловічого населення області (без огляду на стан здоров’я та придатність) наступаючими військами СРСР.
Чернігівців майже без зброї, без амуніції та військової підготовки кинули у бої як штрафників-злочинців. Велика частина цієї чорної піхоти (чорнопіджачники) загинула у кровопролитних боях на Гомельському напрямі радянського наступу і в битві за Дніпро. Скільки – невідомо і чи вийде порахувати з огляду на тодішню систему документування, ставлення до людського життя…
На сьогодні відомі такі дані: у вересні 1943 року Центральний фронт під керівництвом Рокосовського мобілізував через польові військкомати 94.162 осіб, з них 20.416 осіб, тобто майже 22%, потрапили в лабети СМЕРШу (радянська військова контррозвідка).
Підрахунки краєзнавця Антоніни Лагути дають уявлення про можливу кількість жертв чорної піхоти. Частка безповоротних втрат така: згідно «Журналу бойових дій 954 с(стрілецького) п(олку) 194 с(стрілецької) д(дивізії)» за 10-11 жовтня 1943 року, у боях на річці Сож (Гомельський напрям бойових дій) вбито понад 200 із понад 300 мобілізованих з Новогород-Сіверського району. Отже, дві третини гинули у перших боях…
За узагальненими радянськими даними, після вигнання нацистів із області до лав Червоної армії було мобілізовано 167 тисяч осіб.
Всього на фронтах німецько-радянської війни в лавах Червоної армії загинуло 134,5 тисяч уродженців Чернігівщини. Знову ж таки, у нас відсутня інформація, скільки з них (якщо взагалі їх включили до загальних втрат) було вбито та ув’язнено через дії радянських загороджувальних загонів, на виконання сталінського наказу розстрілювати кожного десятого зі складу відступаючих частин, за вироками військових трибуналів тощо.
Водночас треба згадати і дещо інше, з огляду на твердження російських імперіалістів (і Сталіна у 1945 році, і Путіна вже в наш час) про вирішальну роль російського народу в перемозі над нацизмом.
Вагомий внесок чернігівців у лавах армії СРСР змушений визнати навіть комуністичний тоталітарний режим: штурман авіації, уродженець містечка Семенівка Василь Сенько (1921-1984) – двічі Герой Радянського Союзу, ще 156 уродженців області стали Героями СРСР, орденами і медалями нагороджено 140,5 тисяч осіб.
Єдиним справді українським учасником у роки війни був визвольний рух – передусім, Українська повстанська армія. І він був на Чернігівщині!
Варто пам’ятати, що цей регіон був окупований російським агресором ще з 1919 року. З того часу в ньому системно терором і всіма державними засобами Москви утверджувався тоталітарний режим, проводилася послідовна та активна русифікаторська політика.
У лавах УПА тільки поіменно ми знаємо 106 чернігівців. Серед них: Іван Ремболович, уродженець м. Городня, старшина армії УНР і полковник УПА, Михайло Білозерський, родом із хутора Мазаїв біля с. Локнистого Менського району, булавний армії УНР і старшина УПА, Костянтин Гіммельрайх, родом із с. Івангород Ічнянського району, командир відділу особливого призначення при командуванні УПА, та багато інших.
Під час і після війни в області діяло підпілля ОУН, яке боролося проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. На цьому етапі досліджень забороненої в радянський час теми нашого минулого і браку документів ми можемо говорити вже навіть не про сотні, а про тисячі наших земляків, які в 1939-1945 роках в лавах українського підпілля та УПА боролися за незалежність України, захищали свій народ від всіх ворогів.
Окремою сторінкою історії Чернігівщини у війні є комуністичні репресії та інші злочини представників влади після вигнання нацистів з вересня-жовтня 1943 року до 8 травня 1945 року. У цей час СРСР в області шляхом тотального терору прискорено відновлював радянську владу за довоєнними стандартами.
Тільки один факт: у 1944 році 52 тисячі неповнолітніх в області було мобілізовано в заклади фабрично-заводського навчання. За ухиляння та повернення-втечу додому – ув’язнення…
Чекають своїх підсумкових досліджень та узагальнень масштаби репресій, відправлення на радянську рабську працю, загалом кількість жертв і кількість за окремими категоріями на Чернігівщині у завершальний період Другої світової війни в Європі.
Деяке уявлення про масштаби трагедії Другої світової війни дають такі демографічні дані.
Кількість населення Чернігівщини:
На 1 січня 1941 р. – 1 784 тис. осіб.
На 1 січня 1945 р. – 1 278 тис. осіб.
На 1 липня 1946 р. – 1 412 тис. осіб.
Зменшення та повільне відновлення чисельності населення області пояснюється репресіями та вбивствами обома тоталітарними режимами, евакуацією на схід СРСР (частина не повернулася) та еміграцією на Захід.
Отже, Друга світова війна разом із Голодомором-геноцидом 1932-1933 років, який вбив 360 тисяч жителів області (в сучасних адміністративно-територіальних межах – 270 тисяч осіб) та Чорнобильською катастрофою 1986 року — найжахливіші сторінки як Чернігівщини, як і всієї України.
Віддаємо данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939-1945 років та піклуємося про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму. І відновлюємо наше минуле, звільняючись від міфів!
Сергій Бутко,
представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області
